Навіть на Тайній Вечері був непроханий гість.

Oleksandr Dviniatin

Навіть на Тайній Вечері був непроханий гість. Його ніколи не запрошують. Жоден не хоче мати його коло себе. Але він настільки підступний, що стає непомітним, допоки не нанесе суттєвої шкоди. Він є справжній майстер створювати проблеми, вносити розбрат й ініціювати сварки між людьми. Муки і страждання завжди є наслідками його дій.

З усіх місць на землі тут його очікували найменше. Не соромлячись Сина Божого, Сатана робив свою шкідливу роботу. Як її наслідок, звучать слова Спасителя: “Рука того, хто зраджує Мене, зі Мною на трапезі” (Лк. 22:21). Замість того, щоби побачити сім’я зради у власних серцях, апостоли почали підозрювати один одного та сперечатися, хто буде більшим у Царстві Небесному: “Сталася ж між ними і суперечка ; хто з них має вважатися за більшого” (Лк. 22:24).

Петро міг подумати, що він має на це безперечне право, бо Учитель часто виділяв його перед іншими. Іван був улюбленим учнем, тому також міг претендувати на право бути на почесному місці. Андрій міг оспорювати слова інших посилаючись на те, що Христос покликав його першим, а Матвій, — на те, що він єдиний мав досвід збирання податків. Суперечка внесла розбрат та ледве не зробила їх ворогами.

Жодна громада не має імунітету проти цієї Сатанинської отрути. Жодна Церква не є настільки святою, щоби зло не могло посіяти в ній своє сім’я. Жоден єпископ, священик чи мирянин не є настільки безгрішним, щоби Сатана не міг зачепитися й пробратися до глибин сердечних. Зла сила постійно шукає тріщину, найменшу прогалину, куди зможе встромити голку й ввести свою смертельну ін’єкцію.

Сатана не є ворогом, яким можна нехтувати. Добре знайомий із словами Спасителя про те, що жоден дім, розділений у самому собі, не устоїть, він розділив Церкву на Східну і Західну. Західну розділив на католиків і протестантів. Протестантів розділив на тисячі невеличких деномінацій і незалежних груп.

Розділення і суперечки не оминули й Православної Церкви. Деякі з них сягають своїм корінням глибини віків, інші народилися нещодавно.

Сьогодні ми сперечаємося про першість. Який патріарх повинен мати більшу владу й на якій території? Хто має право контролювати церкви в діаспорі? За яким календарем молитися та який має бути режим посту? Ще дрібніші суперечки в парафіяльному житті. Будь-яка дрібничка може стати предметом суперечок. Починаючи з того, які квіти садити коло храму, й завершуючи зачіскою священнослужителя. Але найгірші суперечки точаться навколо того, хто має більші заслуги, більшу владу та вплив.

Сатанинська природа розділення така, що його не можна побороти. Навпаки, будь-яка боротьба грає на руку протистоянню. Не в силах людських остаточно перемогти диявола, тому це зробив Господь, Воскреснувши з мертвих. У нашій владі лише йти слідом за Христом і у Ньому шукати ліки від сатанинських нападів.

Христос подолав суперечку апостолів про те, хто з них найбільший у Царстві Небесному, прикладом власного самовідданого служіння та любові, вказавши тим самим єдиний можливий шлях подолання ворожнечі. Він вимив ноги Своїм учням та, “Взявши хліб і воздавши хвалу, розламав і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене. Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша – Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається… Він же сказав їм: царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. Ви ж не так: але більший між вами хай буде, як менший, а старший ,– як слуга. Бо хто більший: чи той, хто панує, чи той, хто прислуговує? А Я посеред вас, як слуга” (Лк. 22:17-27).

Господь кличе всіх до чаші причастя, коло якої немає поділу. Сатана може мати тимчасовий успіх розділюючи Церкви і людей, але Христос дав нам чашу причастя, як ліки від розділення, бо Тіло і Кров Христові єднають усіх…

Джерело :Блог отця Івана Галімурки