На хвилі святкування величного виходу нашої Церкви з підпілля, пригадується неординарна подія того часу – так званий ГКЧП.
Якраз на свято Преображення Господнього, 19 серпня 1991 року, у тодішньому Радянському Союзі сталася спроба державного перевороту, який тоді так і іменувався – ГКЧП. Я тоді служив у соборі св. Юра у Львові, і до храму приходили багато людей із тривожним запитанням: «Що буде?» Адже, у той час Церква ледве вийшла з підпілля, і можна було сподіватися різного.
Коли згадані тривожні події пішли на спад, появилася інформація, що у кабінеті тодішнього І-го секретаря обкому комуністичної партії тов. Секретарюка знайшли списки тих, хто, при перемозі ГКЧП, мав би бути найперше репресований. Серед перших, були прізвища понад 90 греко-католицьких священиків. Їх уже знали в лице, адже ці скромні Герої вже вийшли з підпілля, і, не скриваючись, відкрито голосили Божу правду і служили своєму народові.
Сьогодні, коли минає 29 років від тих цікавих, непростих і тривожних подій, Церква Христова живе, розвивається, переображується… Однак, знову турбує питання: «Що далі?»
Сьогодні ми говоримо про ГКЧП, як про якийсь фрагмент з історії. Дуже б не хотілося, щоб через кілька десятиліть, про підпільну Церкву говорили як про «легенду». Ці події не можуть бути легендою. Це – правда!
Легендарними повинні залишитись ці Священики, яких я мав щастя знати: Високопреосвященний Митрополит Володимир (Стернюк), Преосвященний Филимон (Курчаба), о. Євстахій Смаль, о. Василій Вороновський, о. Василій Михайлюк, о. Михайло Винницький, о. Богдан Смук, о. Богдан Білинський, о. Роман Каспришин, о. Михайло Гуньовський, о. Іван Курач, о. Дмитро Стеблівський…
Упокой, Господи, їхні душі, де немає ні смутку, ні печалі, ні зітхання…
Отець Іван Галімурка
Джерело:Блог отця Івана Галімурки
.jpg)
