Завершується Великий піст і, мабуть, належить сказати, що цей час, час Великого посту, є особливим для багатьох з нас. Однією із основних його особливостей є потреба сповнити передвеликодню сповідь. До цієї події кожен готується по-своєму, індивідуально.
Не годиться заглиблюватися у таємниці людського сумління, однак належить сказати, що трапляються випадки, коли сповідь з якихсь причин не відбулася. Тобто, людина прийшла до сповіді, а сповідник відмовив їй у розрішенні від гріхів. Воно й не випадково, адже після Свого воскресіння Ісус Христос дає вказівку Церкві: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються» (Ів.20,22-23).
Бачимо, що у питанні гріху Господь не є імперативним – Він залишає людині свободу вибору. Тут належить сказати, що вибір у даному випадку належить не сповідникові – вибір належить каяникові. І саме від цього вибору залежить відпущення чи затримання гріху.
У чому полягає вибір?
Господь дарує людині найбільший дар, котрий називається СВОБОДА. Свобода дії, свобода вибору. Відповідно, і до сповіді людина приступає свобідно, тобто добровільно, без жодного примусу. І якщо людина робить вибір сповідатися, тим самим вона робить вибір покаятися. Відтак, це покаяння повинно бути щирим. У противному випадку, це вже не покаяння, а профанація сповіді. І цей момент можемо кваліфікувати як зухвальство, як спокушання Господа Бога. У цьому випадку гріхи можуть бути затримані, а сповідь може бути такою, що не відбулася.
У чому полягає покаяння?
По великому рахунку, покаяння – це зміна способу думання, зміна способу життя. Тобто, сповідь повинна стати точкою відліку нового життя, життя без гріху. Багато хто скаже, що життя без гріху є неможливе. Безперечно, що людська гріховність має стале місце у нашому бутті, але це не означає, що ми мусимо гріхом легковажити, що маємо гріх толерувати. Нам належить сповняти Божу програму, котрої нас скеровує св. ап. Петро: «Будете святі, бо Я – святий» (І Пет.1,16). І наше покаяння повинно тривати протягом цілого нашого життя. Нам постійно належить освячуватися, і знову ж таки – через часту сповідь.
Через те, завжди робімо наш вибір на Божий заклик, ідімо частіше до Сповіді, освячуймо свої безсмертні душі, звільняймося від рабства гріху, чинімо щире покаяння, щоб у час Страшного суду ми почули Божий присуд: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт.25,21).
Джерело :Блог отця Івана Галімурки
.jpg)
