Перебуваючи у 2001 році в Україні, святий Папа Іван Павло ІІ проголосив Блаженними 28 мучеників Української Греко-Католицької Церкви. Їхнє християнське життя і героїчні чесноти нам ще належить дослідити і переосмислити. Серед проголошених – Блаженний священномученик Теодор Ромжа. Сьогодні наша Церква особливо вшановує його пам’ять. Отож, маємо хорошу і особливу нагоду прочитати невеличкий життєпис цього святця.
***
«Його ім’я означає «Божий дар». Особистостей такого масштабу, як Теодор Ромжа, часто називають світочами, титанами, велетнями духу. У свої 33 роки він став наймолодшим єпископом у всій Вселенській церкві, а через три роки розпорядження на його вбивство віддав сам Сталін. Їм не вдалося зламати його морально, тому його знищили фізично.
Федір-Юрій Ромжа народився 14 квітня 1911 року в селищі Великий Бичків Рахівського району. Він стає дев’ятою дитиною в сім’ї місцевого залізничника Павла Ромжі. Виховується хлопчик у сім’ї з доволі скромними матеріальними статками. Після закінчення початкової школи в рідному селі продовжує навчання в Хустській державній гімназії, яку з відмінними знаннями закінчує в 1930 році.Однокурсники Теодора пригадують його як надзвичайно харизматичного, привітного і завжди готового до спілкування. Хлопець був улюбленим товаришем та прекрасним спортсменом. Йому пророкували блискучу кар’єру військового офіцера або інженера. Але мрії Теодора були кардинально іншими. Він мріяв стати священиком-місіонером, щоб присвятити своє життя людям і Богу.
Тому вже в 1930 році юнак вирушає до Риму на навчання в Папському університеті Грегоріана, а через чотири роки переселяється до Колегії Руссікум. Саме там виховувалися воїни Христової армії, більшість з яких згодом стали мучениками в атеїстичній Росії
.Додому Теодор Ромжа повертається вже молодим священиком у липні 1937 року. Далі була душпастирська діяльність у селах Березово та Нижній Бистрий Хустського району.
Кінець літа 1939 року приніс несподіваний поворот у житті о. Теодора, його іменують духовним наставником (спірітуалом) і професором духовної семінарії в Ужгороді. До своїх обов’язків молодий викладач ставиться максимально відповідально. Він стає апостолом за безбожного тоталітарного режиму. У своєму листі до ректора Руссікуму Теодор Ромжа пише: «Нікуди тікати не буду. І що за біда, як уб’ють: умерти за Христа – значить вічно жити». Так воно згодом і сталося.
24 вересня 1944-го Рим призначає 33-річного Теодора Ромжу єпископом Мукачівської єпархії. Він офіційно вступає у двобій проти однієї з найбрутальніших тоталітарних систем світу – радянської.Після того, як у 1946 році була ліквідована греко-католицька церква в Галичині, Мукачівська єпархія залишилася єдиною діючою греко-католицькою церквою в Радянському Союзі. Іншими словами, вона становила для режиму не меншу загрозу, ніж національно-визвольний рух під проводом ОУН та УПА. Тиск на Теодора Ромжу з боку органів влади непомірно посилювався: його змушували перейти у православ’я. Та це було марно. Тоді його вирішили просто прибрати.
Перша спроба замаху на єпископа сталася 28 жовтня 1947 року на дорозі між селами Лоховом та Іванівці поблизу Мукачева. Теодор Ромжа, два священики та два семінаристи бричкою поверталися зі свята освячення храму.
Очевидець цих трагічних подій, отець Маслей, описав згодом це так: «Від’їхавши 2–3 кілометри від села, ми помітили, що на нас насувається велика вантажна машина «Студебекер». Владика, як завжди, молився на вервиці. Ми сиділи задом до напрямку руху і все бачили. Ледве встигли вигукнути, як у той момент автомобіль, спускаючись із гори, на повній швидкості наїхав на нас. Коляска від удару перетворилася на купу трісок. Помітивши, що ми живі, нападники підбігли до нас і почали бити різними металевими предметами». У той час на дорогу виїхало поштове авто. Кадебісти налякалися і втекли. Постраждалих негайно відвезли до Мукачівської лікарні, де їм врятували життя.
Організований органами НКВС під виглядом автомобільної катастрофи замах на єпископа Теодора був здійснений «невдало», потерпілі залишилися живими.
Теодор Ромжа потроху одужував. Небезпека для життя минула. Біля його ліжка цілодобово чергували медсестри черниці-василіанки. Саме в той час на роботу до Мукачівської лікарні влаштовується санітарка, яка іменує себе Одаркою.
1 листопада під час нічного обходу головний лікар Бергман наказує монахиням іти за ним. Коли за кілька хвилин черниці повернулися в палату, то єпископ уже помирав. «О, Ісусе!» – були останні слова владики.
Підставна санітарка Одарка, насправді агент місцевих органів безпеки, вбиває Теодора Ромжу уколом з отрутою кураре.
Цього разу влада не схибила.
До акції вбивства неозброєного, хворого, але незламного духом Теодора Ромжі залучено цілий легіон організаторів і виконавців: Сталін, Хрущов, Судоплатов, лікар Бергман, санітарка.Похорони єпископа-мученика відбулися 4 листопада 1947 року в ужгородському Кафедральному храмі в присутності величезної кількості вірників.
«Убити пастиря, аби розбіглося стадо» – улюблене висловлювання папи Івана Павла ІІ, який у 2001 році оголосив Теодора Ромжу блаженним. Святі мощі єпископа після кількарічного перебування за кордоном повернулися в ужгородський Кафедральний собор.
Теодор Ромжа залишився вічно живим у серцях вірників, які щодня звертаються до нього у своїх молитвах»
.Христина БІКЛЯН
Джерело :Блог отця Івана Галімурки
[/p]
.jpg)
