Сьогодні минає 111 років від народження Архиєпископа Володимира Стернюка, Митрополита підпільної УГКЦ
До Вашої уваги коротенький нарис про життєвий шлях Владики Володимира.
Володимир Стернюк народився 12 лютого 1907 р. у родині о. Володимира Стернюка в Пустомитах коло Львова. Його мама, Євгенія з роду Коновальців, була різною сестрою батька засновника УВО і ОУН Євгена Коновальця, а його старша сестра Оксана-Віра була одружена з Северином Левицьким (Сірим Левом).
Початкову освіту здобував в рідних Пустомитах. Перші чотири класи навчався в Українській академічній гімназії у Львові, де й вступив до Пласту — до 4 гуртка 1-ої чоти 1-ї сотні полку ім. Петра Конашевича-Сагайдачного (така громіздка структура була на початках в організації). Коли виїхав на дальші навчання до Есхен в Бельгії (1921 року), полкова старшина записала його до реєстру пластунів на студіях за кордоном, а в час формування нового Уладу записаний 10-м у списку «почесних пластунів» (перша назва УСП) 1-го полку.
Після завершення гімназії в Есхені у липні 1926 р. вступив до місцевого монастиря Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів) і почав університетські студії в Боплато та Лювені. У 1931 р. був склав довічні чернечі обіти і був рукоположений єпископом Вінніпеґу Василем Ладикою.
Завершивши навчання, о. Володимир повернувся до Галичини і був спрямований на місійну працю на Волинь, де прослужив з перервами до 1936 року. Через ускладнення, творене польським духовенством, був змушений вернутися до Галичини, де душпастирював у монастирях ЧНІ у Станиславові, Тернополі і у Львові.
Коли вдруге прийшли радянські війська в 1944 р. і почали переслідування УГК Церкви, о. Володимир категорично відмовився підписати «перехід на православ’я» та гостро засудив псевдособор у Львові, через що був змушений перейти до підпільної душпастирської праці. Влаштувався на роботу в університетській бібліотеці у Львові, але в червні 1947 р. його заарештовано, звинувачено у зв’язках із націоналістичним підпіллям та засуджено до 5 років «виправних робіт» на лісоповалах у таборі в Єрцево Архангельської обл. Росії.
Після звільнення повернувся до рідних Пустомитів. Працював у Львові сторожем, обліковцем, санітаром «швидкої допомоги», фельдшером (для цього закінчив заочне відділення Львівського медичного училища), а ночами обслуговував вірних. В 1964 р. на його плечі ліг тягар архиєрейського служіння. 2 липня того року єдиний владика підпільної Церкви, Кир Василь Величковський, уділив єпископську хіротонію о. Стернюку і призначив його своїм Єпископом-помічником. Коли Митрополита Величковського арештували, а з часом видворили з держави, і він незадовго помер в 1972 р. в Канаді, підпільну Церкву в Україні очолив його наступник, Митрополит Володимир Стернюк. Незважаючи на систематичний тиск з боку радянської влади — обшуки, конфіскації, стеження, допити, «профілактичні» розмови, — церковне життя продовжувалося на Батьківщині і на засланнях.
Так під проводом Митрополита Володимира Стернюка УГКЦ вистояла до 1989 р., коли вийшла з підпілля і змогла розбудувати свої церковні структури. Навесні 1991 р., після повернення патріярха Мирослава Івана Любачівського в Україну, митрополит Володимир завершив своє служіння як містоблюститель глави Церкви.
У 1989 році, коли Пласт відновився в Україні, Владика Володимир Стернюк дав своє благословлення на діяльність організації, і під час урочистого заприсяження пластунів служив Архиєрейську Святу Літургію в Шевченківському гаю у Львові та промовляв до пластунів. Пригадайте собі, друзі, той час піднесення.
Але незадовго тяжкий тернистий шлях Митрополита Володимира Стернюка закінчився. 29 вересня 1997 р. Владика відійшов по свою заслужену нагороду та завітав до своїх друзів-пластунів при Вічній Ватрі.
Відпровадили пластуни свого друга, пластуна-владику на місце вічного спочинку до крипти Собору св. Юра у Львові.
Джерело :100 кроків
.jpg)
