Папа на порожній площі. Чомусь приходять на думку слова: «Голос вопіющого в пустині…» (Мт.3,3), як читаємо в євангелиста Матея.
«Голос вопіющого в пустині…» – це голос великого Предтечі, який прийшов до людей, щоб проголосити щось надзвичайне. Він прийшов з пустині, в якій, на пустинних берегах річки Йордану, прожив понад 20 років. Однак, його голос лунав не до тієї пустині, де він жив, готуючись до великого свого служіння, і де лише шакали та гієни могли його слухати. Його голос линув до пустині людського сумління, яке, забувши правдивого Бога, потопало у гріху…
Іван Предтеча готував людство до приходу на землю Спасителя. Лиш дехто у це вірив і це прийняв, але людський загал не почув цього голосу, не прийняв Божого Сина. При тому, що Господь Ісус Христос таки прийшов до нас у часі Свого Різдва!Як знаємо, нетривале земне перебування Ісуса Христа серед людей завершилося дуже трагічно – людська пустиня була надто категоричною: «Геть! Геть із ним! Розпни Його!» (Ів.19,15). Так, розіп’явши свого Спасителя, людська пустиня зробила вибір на користь гріха. Їй це ближче…
Як пізнаємо із Святого Письма, гріх завжди ніс біду і нещастя. Найбільші з них – це, зокрема, потоп чи загибель Содому і Ґоморри… Мимо того, належить сказати, що усі наші біди і нещастя, малі чи великі, є наслідком наших гріхів. Однак, поражена гріхом, зухвала людина часто нарікає на Бога і у той спосіб ще більше помножує гріх, збільшує свій розрив з Богом. Це при тому, що Господь Бог любить людину, адже за словами апостола Івана – «Бог є любов!» (І Ів.4,8).
Можемо допустити, що сьогоднішня пандемія може продовжити цей ганебний ряд нещасть, котрі протягом нашої історії спіткали людський рід. Можемо допустити і те, що збудеться обіцянка нашого Господа: «Якже прийде Син Чоловічий у Своїй славі, й ангели всі з ним, тоді Він сяде на престолі Своєї слави. І зберуться перед Ним усі народи, і Він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч» (Мт. 25, 31-33).
Блажен, хто вірує…
У нинішній ситуації дуже подивляю Папу Франциска, подивляю – і співчуваю йому. На плечі цієї немолодої людини ліг важкий тягар, мабуть, найтяжчий. Він сьогодні стоїть перед пустою площею Риму, подібно як Іван Христитель стояв перед пустинею людського сумління… Тримаючи в руках Євхаристійного Ісуса Христа, що возлежить у монстранції, Папа звертається до пораженої гріхом людської пустині і проголошує заклик Ісуса Христа: «Покайтеся, бо Царство Небесне близько!» (Мт.4,17). Ці ж самі слова так само голосив Іван Христитель...
Почуємо?.. Відречемося?.. Це залежить від кожного з нас. А Господь, який «вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих», говорить: «Я, кого люблю, тих доганюю і караю. Тож будь ревний і покайся. От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (Одкр.3,19-20).А хто не почує, і не відчинить??? Страшно...
«Прийди, Господи Ісусе!» (Одкр.22,20)
Джерело :Сторінка отця Івана Галімурки
<iframe width="720" height="405" src="https://www.youtube.com/embed/iCONID8PEOo" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>
.jpg)
