На одному із занять в духовній семінарії темою була євангельська оповідь про милосердного самарянина. І викладач розповів семінаристам таку історію:
«Якось одна студентка сіла на пором, щоб переправитися на інший берег широкої ріки. Після того, як пором відчалив від берега, виявилося, що в неї вкрали сумку з грошима і речами. Від безвиході вона почала плакати, а пасажири по черзі заспокоювали її.
Так сталося, що на цьому поромі перебував відомий місцевий політик. Вислухавши історію дівчини, він обурено сказав, що все це неприпустимо і обіцяв негайно зустрітися з господарями порому, щоби примусити їх посилити охорону пасажирів.
Священик, що теж плив цим поромом, також вислухав дівчину, поспівчував їй і сумно констатував, що світ котиться у безодню гріха. При цьому пообіцяв помолитися за неї.
Наступним до дівчини підійшов мусульманин. Розгорнувщи свій обід, він відламав половину і протягнув дівчині. Коли вона доїла, він дав їй трохи грошей, щоби вона могла дістатися до родичів».
Завершивши розповідь, викладач запитав учнів: «На вашу думку, хто із трьох: політик, священик чи мусульманин виявився справжнім християнином?» «Звичайно, мусульманин!» – гуртом відповіли семінаристи, і лише після цього зрозуміли, що сказали…
Називатися християнином і ним бути – це різні речі…
***«Народ цей устами Мене почитає, серце ж їхнє далеко від Мене» (Мр.7,6)
Джерело:Блог отця Івана Галімурки
.jpg)
