Як відомо, по закінченні ІІ-ї світової війни Україна опинилася під новою окупацією – окупантом став тодішній безбожний радянський режим. Не був винятком і наш Львів. У той час наше місто, як і уся наша Греко-Католицька Церква, знаходилися під тотальним контролем цього страшного режиму. І храм святих Ольги і Єлизавети, що на львівській площі Кропивницького, є тому живим свідком.
Ельжбєта, як дехто ще й сьогодні так називає наш храм, тривалий час був під загрозою не лише повного спустошення, а й навіть – фізичного знищення. Безбожні тодішні владоможці, задумавши зробити з храму склади різних матеріалів, потрощили скульптури, знищили унікальний орган, викинули на сміття багато побожних і освячених речей тощо. Усі ці церковні речі чекало вогнище.
Молода дівчина, віком яких 17-18 років, йдучи попри храм зауважила Розп’яття Ісуса Христа, яке, з відламаними руками, також лежало на цій купі сміття і очікувало своєї трагічної участі. Думка визріла моментально: Розп’яття потрібно рятувати. Дещо згодом, як падали сутінки, долаючи страх, дівчина повернулася до храму і забрала понівечене Розп’яття. Непросто було донести додому цю святу річ, та й відстань від храму до дому, де з батьками проживала дівчина, була чималою. Все ж, якщо хтось хоче щось доброго зробити, той шукає засоби: Розп’яття отримало нове пристановище – дім на вул. Загородній, що на Левандівці.
Минав час, дівчина вийшла заміж, народила дітей. Її діти також створили свої сім’ і народили своїх дітей. Увесь цей час Розп’яття не покидало свого пристановища – воно стояло у куточку її кімнати і завжди було прикрашене квітами й вишиваними рушниками. Очевидно, що, протягом усього того часу, очі дівчини і членів її сім’ї були звернені до Розп’яття.
Розуміємо, що як би ми не хотіли уникнути нашої старості, вона все ж приходить, а з нею приходить і час нашого відходу з земного буття. Така ж доля чекала і дівчину, яка уже давно стала бабусею. Передчуваючи годину свого переставлення до вічності, вона покликала своїх рідних і веліла, щоб після її смерті Розп’яття повернулося до храму святих Ольги і Єлизавети, де йому належить бути.
Минулого року, саме у Велику п’ятницю, до нашого храму приїхав автомобілем молодий чоловік. Приїхав не просто так, він привіз Розп’яття Ісуса Христа. Хто прийде до нашого храму і зацікавиться, мав би знати, що це Розп’яття не просте, а – особливе. По-перше воно без рук, а по-друге, після тривалого часу це Розп’яття повернулося до нашого храму, щоб знову посісти своє законне місце.
За порадою і з благословення Митрополита Львівського Ігоря Возьняка, Розп’яття вирішено не реставрувати, не відновлювати, не доробляти втрачених рук – Розп’яття повинно промовляти до серця і до розуму кожного з нас. Воно повинно завжди нагадувати, що ЗЛО завжди чиниться людськими руками, а Христовими руками, руками ДОБРА, які відсутні у Розп’ятті, належить бути кожному з нас.
Христос вкотре підтверджує Своє Воскресіння!
P.S. Буквально напередодні Великої п’ятниці, через рік, ми зустрілися з представниками родини тієї дівчини, яка врятувала, зберегла і повернула до нашого храму реліквію – Розп’яття нашого Спасителя. Тепер можемо повідомити їхні імена: дівчина, котра врятувала Розп’яття називалася Стик Олена Михайлівна, 1935 р. нар. Її дочка – Лисак Катерина, 1955 р. нар. Внук, що приніс Розп’яття до храму – Лисак Назар. Глибока їм пошана і щира подяка!
У Світлий Понеділок, 17 квітня, Високопресвященний Архиєпископ і Митрополит Ігор звершить у нашому храмі Архиєрейську Божественну Літургію, у часі котрої наново освятить зневажене злими людьми Розп’яття Господа нашого Ісуса Христа. Архиєрейська Божественна літургія розпочнеться о 12 00 годині. Щиро запрошуємо усіх бажаючих до спільної молитви. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
о. Іван Галімурка
.jpg)
