Погодімося, що ми живемо у світі парадоксів. Ці парадокси ми створюємо самі, нам їх пропонують, ми їх спостерігаємо, ми ними дивуємося, ми з них сміємося, ми в них утверджуємося, ми ними живемо…
Не вірите? А подумаймо, зокрема, хоча б про таке…
Згідно зі статистичними даними, понад 90% українців вважають себе християнами. Зараз немає потреби занурюватися у конфесійні вподобання – говоримо про приналежність до християнства. Як читаємо в Діяннях апостолів: «В Антіохії вперше учнів називано християнами» (Ді.11,26). Тобто від самих початків, від самого Воскресіння християни означують свою приналежність – приналежність до Господа нашого Ісуса Христа. Тут постає питання: бути приналежним до Ісуса Христа і жити так, як навчає і бажає Ісус Христос – це те саме, чи ні?
Давні християни, так само як і многі наші попередники, своїм життям, своєю мученичою смертю, своїм героїзмом доказували вірність Спасителеві. Це ж можемо сказати і про величезну множину наших краян: як священиків так і мирян, які перенісши радянське лихоліття, в часи підпілля своєю відвагою, своєю мужністю доказали свою вірність Ісусові Христові і Його Церкві.
Як говорили у древньому світі: «Все тече, все змінюється». Ми увійшли у такий період нашого буття, коли цінності втрачаються, мораль деградує, сумління вихолощується, а гріх поступово стає нормою життя. Чи нормально це? На це питання кожен відповість по-своєму: грішник скаже, що так має бути, бо, мовляв, як інакше жити? Поміркована і божа людина у черговий раз лише глибоко і сумно зітхне…
Сучасному християнинові важко жити вірою, бо віра вимагає чіткої позиції. Тобто християнин повинен чинити так, як вчить Христос. А це не просто, і не легко, бо християнське життя, чи подібна поведінка суперечить багатьом культурним нормам сучасного суспільства. Тут яскравим прикладом можуть служити християни, що у свято і у неділю не відвідують богослужінь. Торгівля, футбольний матч, кіно, тренування, лазня, виїзд на природу та безліч іншого є для них важливішими. «Бог усе розуміє», – заспокоюють вони себе, підлаштовуючи свою віру під культурні норми сьогодення.
При тому, що «Бог усе розуміє», потрібно не забувати, що Бог конкретно наголошує: «Пам’ятай день святий святкувати!» І оце Господнє «Пам’ятай!» очевидно має дуже глибокий зміст, тут криється щось дуже особливе. Адже Сам Господь дальше повчає: «День же сьомий – відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі. Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його» (Вих. 20,10-11).
Що ж маємо у нас? Яка наша неділя? Яка наша молитва? Яка наша віра?
Перебуваючи на карантині, маємо чудову нагоду продовжити на самоті наші роздуми про надто поважні речі, які стосуються найперше нас самих. Адже це ми – саме ті ХРИСТИЯНИ, які «у Христа христилися, у Христа зодягнулися». Та чи зодягнулися? Ось Вам і парадокс…
***Сподіваюся, що продовження буде.
Отець Іван Галімурка
.jpg)
