Пропонуємо вашій увазі наукову публікацію на тему "Мова літургії", яку опублікував дяк нашого храму пан Іван Дутка
Чи відрізняється літургійна мова від побутової?[/p][p]Коли ми говоримо про мову взагалі, нам слід мати на увазі не тільки словесне вираження певних ідей. Людство від самих початків для порозуміння окрім слів використовувало також невербальну мову, як-от жести, сигнали тощо. Варто зауважити, що така безсловесна мова присутня не тільки у міжлюдському спілкуванні – її, приміром, вживають тварини. Однак лише людина може гармонійно використовувати обидва способи мовлення. Така подвійність спілкування увійшла теж і до сфери релігії, тобто наших стосунків з Богом.
Для Церкви однаково важливими є ці обидва виміри спілкування, тому протягом тисячоліть християнство витворило свою, цілком особливу мову, котру звемо літургією Церкви. У ній ми зустрінемо не лише слова молитов чи гимнів, але й тілесні жести, як-от знамено хреста, поклін, коліноприклонення тощо. Літургійна мова пригадує нам одну дуже важливу істину: це не людина намагається порозумітись із Богом, Який є незрівнянно вищий і цілковито відмінний від нас, але, радше, це Він сам перший звертається до людини. Починаючи у створенні світу, Господь удосконалює нашу можливість спілкуватись із Ним через прихід Свого Сина Ісуса Христа, котрого Святе Письмо зове Словом-Логосом Божим. Цей досвід дуже вдало окреслено у посланні до Євреїв: «Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, Якого зробив спадкоємцем усього і Яким створив віки» (Євр. 1:1-2).
Відмінність літургійної мови від мови побутової, мабуть, не варто вбачати у якихось особливих словах чи жестах – хоча, мабуть, і в них також. Важливіше звернути увагу на те, що Господь Бог є воднораз і адресатом, і головним ініціатором нашого з Ним спілкування. Він найбільш зацікавлений у тому, щоб підтримувати з нами зв’язок, хоча ми, на жаль, його раз-у-раз пориваємо.
Що може допомогти краще розуміти молитовну мову літургії?
Як вже зазначалось, Господь перший звертається до людини. Записане слово Боже міститься у Святому Письмі. Людина, котра мало або цілком не знайома з Біблією, навряд чи розумітиме мову літургії Церкви, оскільки літургія базується головним чином саме на Святому Письмі. Церква з нього читає і співає, молиться словами і жестами праведників з його сторінок. Окремі книги Біблії повнотою були перейняті Церквою для літургійного використання, приміром Псалтир, чотири Євангелія, апостольські Діяння і послання.
Окрім Біблії літургія базується на переданні, тобто навчанні Господа Ісуса Христа та святих апостолів, котре не записане у новозавітних книгах, але дійшло до нас через апостольських учнів та ранніх отців Церкви. Інколи ми навіть не здогадуємось, що багато літургійних звичаїв сьогодення, наприклад молитва у напрямі сходу сонця, піст, знак хреста, коліноприклонення та інші, походять саме з отого початкового передання.
Звісно, для розуміння літургійної мови потрібно бути бодай обізнаним із основними постулатами християнського богослов’я: про Тройцю, дві природи Христа, Богородицю тощо. Всі ці істини знайшли своє молитовне оздоблення у літургії, позаяк давнє церковне правило «lex orandi – lex credendi» нерозривно пов’язує таїнства християнської віри із молитвою. Однак, основним і, мабуть, найголовнішим засобом для розуміння літургії Церкви завжди зостається особиста відкритість людини на голос Божий. Без неї навіть найкрасномовніше виражена істина не озветься у нашому серці.
Чи планує Церква осучаснювати літургійну мову?
Літургія пережила чимало змін протягом історії Церкви. Приміром, на самих початках християни молились єврейською, арамейською та грецькою мовами. Згодом до них додавались інші – сирійська, вірменська, латинська тощо. Сьогодні Церква благовістить Євангеліє та оспівує Бога майже всіма мовами земної кулі, тому говорити про якусь «більш сакральну» чи «менш сакральну» мову для літургії не можемо. Кожна людська мова придатна для того, щоб звеличувати таїнство спасіння.
Однак, все-таки, деякі архаїчні мови є літургійними й досі. Приміром, вірні Західної Європи вживають латинську мову, християни візантійського околу – грецьке «койне», слов’янські народи – церковнослов’янську тощо. Церква не лише проявляє належну повагу до тих мов, котрими вона послуговувалась протягом століть, але й дає можливість порозумітись у спільній молитві людям з різних країн. «Мертві» мови знову оживають під час богослужінь. Саме тому ми можемо зустріти у літургії нашої Церкви окремі слова і вирази з давніх мов – єврейської: «амінь», «осанна» та «алилуя»; грецької: «Киріє, елейсон», «аксіос» чи «іс полла еті, деспота».
Літургійною мовою Київської Церкви завдяки діяльності святих братів Кирила і Методія була старослов’янська, якою вони перекладали грецькі літургійні тексти. Церковнослов’янська, похідна від мови святих просвітителів, була єдиною літургійною аж до ХХ століття, коли почали з’являтись переклади молитов українською мовою. Сьогодні Українська Греко-Католицька Церква за рішеннями єпископських Синодів використовує на богослужіннях церковнослов’янську та українську мови, як теж мови тих країн, де живуть українці греко-католики.Повний корпус нашої богослужбової літератури, котрий налічує зо два десятки літургійних книг, досі зостається церковнослов’янським, причому більшість із них було початково написано не слов’янською, а грецькою богословською мовою. Патріарша Літургійна Комісія ретельно працює над тим, щоб якнайкраще, з увагою до ориґіналів, перекласти всі необхідні для молитви вірних тексти українською мовою. Для цього перекладацька група при ПЛК використовує все багатство рідного слова, котре зустрічає не лише у попередніх варіантах перекладів, але й у класиків української літератури. Літургійні тексти укладались переважно високим стилем, тому їхній переклад не може бути плитким і примітивним. Важливо, щоб молільник був готовий доростати до розуміння глибин молитовного слова, бо це лише збагатить його духовний досвід. Врешті, час літургійної творчості триває, і сьогодні творяться нові тексти, котрі з часом також стануть частиною молитовної скарбниці Христової Церкви.
(Журнал "Слово" slovoif.in.ua)
Джерело :Блог Івана Дутки
.jpg)
