Якось до священика прийшла небагата селянка.
– Отче, – сумно мовила вона, – я втомилася. Ми працюємо не покладаючи рук, але є дні, коли крім черствого хліба дітям нема що дати. Але найбільше я втомилася дивитися на наш убогий будинок, двір, на старе взуття моїх синів, на втомлене обличчя чоловіка ...
Задумався священик і попросив жінку піти з ним. За якусь хвилю він звернув її увагу на красивий будинок, і його у дворі бавилися дітлахи.
– Як ти думаєш, чи щаслива ця господиня? – запитав він.
– Звісно! – вигукнула жінка. – Яка багата садиба, і як гарно одягнені дітки!
Тоді священик попросив підійти ближче і придивитися. Підійшла жінка і побачила матір цих діточок, яка сиділа під деревом і гірко плакала.
– Вона плаче, бо осліпла і не може бачити своїх дітей, – сумно повідомив священик. І вони пішли далі.
Незабаром священик показав їй ще один будинок. Він був багатшим і гарнішим від попереднього. На запитання жінки, чи живуть у ньому щасливі люди, священик розповів, що донедавна ця сім'я була прекрасною і щасливою, поки не загинув її голова. І тепер щоденно вдова тужить за своїм чоловіком, а діти – за батьком.
Жінка глибоко задумалася і не помітила, як вони підійшли до великого двору. Тут був будинок дочки дуже багатого чоловіка.
– А ось у цьому будинку є не лише багатство, ситна їжа і дорогий одяг, а й навіть ручки дверей позолочені. Лише от, чи живе тут щастя?
На цих словах священик відчинив важку хвіртку. Багацька дочка, побачивши гостей, привіталася і запросила до столу. Але цей величний і багатий видався парафіянці цілком порожнім і холодним. Тут не було дітей, не було чутно чоловічого голосу.
– У мене є багатство і гарний одяг, але немає щастя, – сумно мовила господиня. – У мене немає ні чоловіка, ні дітей, і немає для кого готувати обід або вдягати сукні...
Глибоко замислившись, поверталася прихожанка додому.
– Спасибі вам! – гаряче сказала вона священикові. – Тепер я зрозуміла, наскільки я була нерозумна! Я втомилася дивитися на стоптане взуття моїх дітей, не знаючи, яке це щастя бачити їх здоровими! Я думала, що щастя – це жити в достатку, а виявляється, що щасливим є той, хто має для кого готувати обід. Мені здавалося, що щасливі люди живуть у хоромах, а виявляється, що щасливою є та хата, у якій чути дитячий сміх!
Ми часто не добачаємо і не розуміємо наскільки щасливими і багатими ми є… Хто вміє дякувати Богові за те, що має, той завжди буде мати за що Богові дякувати.
***
«Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?» (І Кор.4,7)
.jpg)
