(Мт. 22, 18)
Саме на ці Христові слова, спрямовані до фарисеїв, бажаю звернути увагу чотирьох диваків, котрі, вважаючи себе єпископами, закидають мені, що я, згідно їхніх слів, є «зрадником Христа і Церкви, стягнув Боже прокляття на себе, свою родину і на всіх, хто зі мною творить внутрішню єдність і мені підпорядковується. Якщо не буду чинити покаяння і помру у стані нерозкаяності, навіки загину. Покаяння з мого боку полягає в тому, що прилюдно визнаю віру, відречуся єресей Гузара і попрошу папу знову прийняти мене до Церкви» (пасквіль від 25.09.2009).
На початок, бажаю заявити, що мені неприємно з ними спілкуватися, тому свого листа я адресую не їм особисто, а всім чесним християнам з наміром не оправдатися, бо не почуваю за собою ніякої провини, а застерегти і виявити поважні відхилення у світогляді цих диваків, котрі вдають із себе єпископів.
По-перше, я не належу до так званої УПГКЦ, котра ніким не зареєстрована і про котру ніхто крім них самих не знає. Тому рішення їхнього, так званого, «постійного синоду» для мене не має жодної вартості і для мене є смішним.
По-друге, жодна людина, котра не має на це повноважень, не може назвати мене зрадником. Якщо ці люди заявляють, що я зрадив Ісуса Христа, то, цікаво, за кого вони себе мають? А якщо заявляють, що я зрадив Церкву, то вони порушують презумпцію невинності, адже лише суд може встановити чиюсь вину, а тим більше – зраду. В подібний спосіб поступали, так звані «трійки» НКВД, коли без суду і слідства у свій час засуджували на смерть наших чесних людей.
По-третє, ці диваки, котрі лякають, що я, якщо не покаюся, «згину навіки», нехай добре уважають щоб вони самі спаслися, адже каятися, як видається, потрібно найперше їм самим. Хоча б з тієї рації, що я є правно висвяченим священиком, а вони – самозванці, котрі присвоїли собі чужу гідність.
Крім того, мені пропонують просити папу, щоб мене «знов прийняв до Церкви». По-четверте, я ніколи з Церкви не виступав і до неї буду належати до самої смерті, та і по смерті, сподіваюсь, – також. А те, що ці диваки відіслали копію свого пасквілю про «анатему» папі, ще не означає, що папа його схвалює і благословляє. А поза тим, не розумію, яке відношення має папа до цієї УПГКЦ, котрої Ватикан не визнає? Не здивуюсь, якщо за ці слова, вони відважаться ще й на папу накласти «анатему», адже він також до сьогодні ще не засудив, так званих, «єресей Гузара», котрих насправді не існує.
І на кінець, не можу зрозуміти, яким чином «документ» був виданий 25 вересня 2009 р., якщо саме «рішення» (згідно тексту) було прийняте 26 вересня 2009 р. У цьому випадку хочу розповісти не дуже шановним авторам пасквілю таку народну усмішку: «Іване, чи будеш їсти вчорашній борщ? – Звичайно, буду. – Ну то приходь завтра». Так і тут. Видно, щось не в порядку з їхнім «секретаріатом».
Ще одне питання, на котре не знаходжу відповіді. Свідки Єгови повчають, що спасуться лише 144 тисячі їхніх послідовників. Проте, так звані, «єпископи» чомусь не повідомляють чи ще хтось окрім них спасеться, адже відповідно до їх діяльності, всі, хто їх не підтримує, автоматично підпадає під «анатему». Щось не віриться щоб Ісус Христос помер на хресті тільки задля учасників цього «синоду», адже говорить: «Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку Ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу» (Ів. 17, 24). Господь помер на хресті задля спасіння всіх людей, але не задля «анатеми» кількох диваків.
Як повчає свята Церква, серед гріхів проти Святого Духа є і такий – закаменілість на спасенні упімнення. Саме у цьому грісі знаходяться ці, так звані, «єпископи», так званого, «постійного синону», так званої УПГКЦ. Як Христовий священик закликаю всіх наших читачів і всіх людей доброї волі молитись за цих нещасних людей, щоб із Божою допомогою вони прийшли до розкаяння, бо ж Ісус Христос на хресті помер також і за них.
Редактор газети «Мета» священик Іван Галімурка
23 жовтня 2009 р. Б.
.jpg)
