Українська Греко-Католицька Церква. Львівська Архиєпархія, м.Львів, пл.Кропивницького 1, тел. (032)2334073, email: [email protected]
"Якщо закам'яніло твоє серце, плач перед Господом, щоб пролив Він на тебе світло знання." (Св.Єфрем Сирійський)

Роздуми на карантині "ЗНАК ДЛЯ НЕВІРУЮЧИХ"

Переглядів: 128Коментарі: 0
Публікації
Роздуми на карантині "ЗНАК ДЛЯ НЕВІРУЮЧИХ"

ПРОЧИТАЙТЕ - НЕ ПОШКОДУЄТЕ!

Певен, що сьогодні повірити у це чудо дуже непросто. Але на те воно й чудо, щоб невіруючі повірили

"ЗНАК ДЛЯ НЕВІРУЮЧИХ"

Сьогодні мало кому відоме «чудо із чудес» – «El milagro de los milagros», яке сталося в іспанському містечку Каланда (Calanda), що знаходиться в 118 км від іспанського міста Сарагоси. У 23-річного Міґеля Хуана Пеллісера чудесним чином «відросла» ампутована нога. Ця надзвичайна подія відбулася 29 березня 1640 р. ввечері, між 22.00 і 22.30, коли Міґель Хуан Пеллісер спав у своєму будинку. Справді, у нього «відросла» права нога, яку ампутували в Сарагоській лікарні понад два роки тому. Оздоровлений мужчина був палким шанувальником Богоматері з Пілар (Сарагоса), і саме Її заступництву приписав те, що сталося.

Приголомшливе диво, яке місцеве населення назвало «чудом із чудес» – «El milagro de los milagros», досі викликає у світу і захоплення, і недовіру, і благоговіння, і скепсис. Щоби встановити істину, дослідити це питання вирішив Вітторіо Мессорі, відомий у всьому світі італійський журналіст і католицький письменник. У його доробку, зокрема, знаходимо обширне інтерв’ю під заголовком «Переступити поріг надії», яке у свій час він узяв у нині вже святого Папи Івана Павла ІІ. Також з-під його пера вийшла книжка «Чорні сторінки історії Церкви». Цінність нарисів цієї книжки – у правдивості та неупередженості автора, який не задається метою виправдовувати Церкву, а встановлювати факти в їх первинній істинності і дати можливість зрозуміти їх історичний розвиток.

Протягом кількох років Вітторіо Мессорі вивчав численні документи, що знаходяться в різноманітних архівах, і прийшов до однозначного висновку: з наукової точки зору не може бути жодних сумнівів, що документи описують незаперечний історичний факт. Вони свідчать про те, що ампутована нога знову «відросла» і, незважаючи на неймовірність такої події, немає жодної можливості його спростувати. Завдяки свідченням, які були клятвенно підтверджені й записані в нотаріальному протоколі, та актам канонічного процесу, розпочатого через 68 днів після події, можна детально відтворити події. Багаторічні дослідження документів, пов’язаних із цим дивом, закінчилися написанням книги під назвою «Il Miracolo» («Чудо»).

Нещасний випадок та ампутація

З парафіяльних книг Каланди можна дізнатися, що Міґель Хуан Пеллісер народився 25 березня 1617 року і був другим з восьми дітей Міґеля Пеллісера Майя та Марії Бласко. Батьки були бідними селянами, простими і побожними людьми. Міґель Хуан зростав в атмосфері щирої реліґійності, щодня молився, регулярно приступав до св. Сповіді і щоденно причащався. Крім того, хлопець був палким шанувальником Божої Матері. У 1637 році, коли йому виповнилось двадцять років, він покинув рідну домівку в пошуках роботи. Роботу йому вдалося знайти у свого дядька Хаміе Бланко, який жив в околицях Кастеллона. Але через кілька місяців його перебування у дядька стався нещасний випадок. Міґель їхав на двоколісному возі, навантаженому зерном. Під час їзди хлопець, очевидно, задрімав і випав з воза. Падіння було дуже невдалим – колесо навантаженого воза, який тягнули два мули, переїхало через його праву ногу, вщент потрощивши кістки. Міґеля відразу ж доправили до лікарні у Валенсії, де в документах досі зберігається запис про його прийом у понеділок 3 серпня 1637 року.

Однак у лікарні допомогти йому не змогли нічим. Сам Міґель був переконаний, що його ногу зуміють вилікувати лише сарагоські лікарі відомої «Королівської і загальної лікарні нашої Милостивої Пані». І після настійних домагань йому таки дозволили переїхати до лікарні в Сарагосі, яка знаходилася на відстані 300 км від Валенсії. Незважаючи на страшний біль у роздробленій нозі і сильну спеку, Міґель подолав цю відстань за п’ятдесят днів і вже на початку жовтня 1637 р. прибув до Сарагоси. Хоча чоловік потерпав від високої температури, він насамперед пішов до храму Пілар, де висповідався і прийняв святе Причастя. В лікарні лікарі швидко встановили прогресуючу гангрену зламаної ноги і, задля порятунку життя пацієнта, вирішили ампутувати ногу. Рішення відрізати розпухлу і почорнілу від гангрени ногу прийняв голова лікарської ради, відомий у всій Арагонії професор Хуан де Естанґа (Juan de Estanga) та хірурги Дієґо Мілларуело і Міґель Белтран. Саме вони й виконали операцію, ампутовуючи праву ногу. Відомі найдрібніші подробиці цієї операції: нога була відрізана на відстані «чотирьох пальців нижче коліна», її відрізали скальпелем і пилою, а після операції припекли рану розпеченим залізом. Єдиним знеболювальним засобом у ті часи був алкоголь, тому бідний Міґель протягом усієї операції був у свідомості, безустанно закликаючи на допомогу Марію, Матір Ісуса Христа.

У документах зберігся запис навіть того, що відрізану ногу передали практиканту Хуану Лоренцо Ґарсії (Juan Lorenzo Garciа), який разом з колегою захоронив її на цвинтарі в позначеному місці, в глибокій ямі довжиною приблизно 21 см (у ті часи людське тіло було у великій повазі і в пошані, тому ампутовані частини тіла ховали на цвинтарі). Доки рана від ампутації не загоїлася, Пеллісеру довелося пробути в лікарні ще кілька місяців. Його виписали навесні 1638 року, надавши йому дерев’яний протез і милицю. 23-річний каліка в ті часи не міг заробити собі на життя, а тому отримав офіційний дозвіл просити милостиню біля входу до базиліки Пілар в Сарагосі. Це була, так би мовити, ліцензія на професію жебрака.

Для жителів Сарагоси було правилом бодай раз на день відвідати базиліку, тому юний жебрак постійно перебував у їх полі зору, а його вигляд викликав загальне співчуття. Люди звикли до нього і полюбили його, тим більше, що Міґель Хуан щодня розпочинав день з участі в святій Месі в каплиці, де на колоні Ель Пілар перебувала чудотворна фігура Богоматері. Лише після цього він ішов на своє «робоче місце» просити милостиню. Крім того, він щодня просив прислугу храму, щоб йому давали трохи оливи з лампад, що горять у базиліці. Цією оливою він змащував рану після ампутації, яка до кінця ще не загоїлась. Спав він під портиком у лікарняному коридорі, адже весь медичний персонал лікарні знав його і був до нього прихильним. А коли у нього були гроші, тоді він дозволяв собі на нічліг в найближчій корчмі «de las Tablas». Доречним буде сказати, що власник корчми Хуан де Мазаса (Juan de Mazasa) та його дружина Ваталіна Ксавієрре згодом також були свідками в канонічному процесі, коли потрібно було довести, що Пеллісер з двома ногами є власне тим самим чоловіком, який ночував у них, будучи одноногим.

На початку березня 1640 року Міґель вирішив повернутися до батьків у Каланду. Подорож додому, – а це приблизно 118 кілометрів, – зайняла майже сім днів. Дерев’яний протез постійно травмував ампутовану ногу, і це спричиняло велике страждання. У батьківському домі Міґеля прийняли з великою радістю, однак засобів до існування у нього не було. І про це потрібно було подумати. А оскільки він не міг допомагати батькам у польових роботах, то вирішив ходити по сусідніх селах і просити милостиню.

У той час не вважалося ганьбою, якщо інвалід без засобів до існування просив милостиню, тому люди вважали своїм обов’язком подавати милостиню і допомагати нужденним. Таким чином, на своєму ослику Міґель почав об’їжджати сусідні села, і згодом ціла околиця знала цього каліку. Щоб викликати у людей жалість, він зазвичай оголював залишок ноги з раною від ампутації. Таким чином тисячі людей стали свідками його інвалідності, а згодом – і чудесного зцілення.

Приголомшливе чудо

У четвер, 29 березня 1640 року, Міґель Хуан не поїхав просити милостиню. Він залишився вдома, щоб допомогти батькові наповнювати гноєм кошики, які потім на віслюку везли у поле для підживлення ґрунту. Після цілоденної важкої праці Міґель прийшов додому дуже втомленим. Рана на нозі вже загоїлась, і під час вечері дехто з гостей навіть торкався її.

Саме цього вечора до містечка прибув загін кавалеристів, щоб переночувати. Серед інших, і сім’я Пеллісерів отримала наказ взяти до себе одного з солдатів. Міґель Хуан був змушений поступитися воякові своєю постіллю і відтак ліг спати на матраці в кімнаті батьків. Він накрився плащем батька, який був занадто короткий, щоб накрити його єдину ступню.

Після вечері, приблизно о десятій годині вечора, Міґель Хуан, побажавши спокійної ночі батькам і присутнім гостям, залишив на кухні дерев’яний протез і милицю, і, стрибаючи на лівій нозі, пішов спати. В часі молитви він цілковито віддав себе під опіку Богородиці і за мить глибоко заснув. Коли за якийсь час (приблизно між 22.30 і 23.00) його мати увійшла до кімнати, де спав син, вона відчула дивний «небесний запах». Піднявши вище ліхтар, вона побачила, що з-під плаща, яким був накритий Міґель, стирчить не одна, а дві ступні, закладені одна на іншу. Здивована і налякана, вона покликала чоловіка, який відкинув плащ – і батьки побачили сплячого сина з двома здоровими ступнями. Вони зрозуміли, що сталося велике чудо.

Налякані батьки почали кричати і тормосити Міґеля, щоб його розбудити, але він спав так міцно, що довго не міг прокинутися. Зрештою він відкрив очі і побачив зворушених батьків, які кричали: «Дивись! У тебе відросла нога!» Можна уявити собі подив і вибух радості Міґеля Хуана, який побачив і відчув, що у нього дві ноги, і що він уже не інвалід.

Тим часом збіглися всі домашні і з подивом дивилися на його зцілену ногу і на Міґеля, який ще до кінця не розумів, як це могло статися. Він лише пам’ятав, що перед пробудженням йому снилося, як він змащує скалічену ногу оливою з лампади в Пілар. Тому був щиро переконаний, що Ісус Христос зробив це чудо завдяки заступництву Своєї Матері, Пресвятої Богородиці.

Як минуло первісне здивування, шокований Міґель Хуан почав обмацувати і рухати ступнею, бажаючи пересвідчитись, що все відбувається насправді. У мерехтливому світлі ліхтарів усі бачили чудесно «відрослу» ногу. На ній були помітні кілька шрамів: великий – від колеса воза, і три маленьких – від укусу собаки в дитинстві, від вирізаного колись чиряка і від колючок, якими він поранився багато років тому. Ці шрами свідчили, що до нього «повернулася» та сама нога, яку ампутували і поховали на кладовищі два роки і п’ять місяців тому. Цікаво, що збереглася навіть місцева газета «Aviso Historico», яка 4 червня 1640 року надрукувала статтю про те, що на лікарняному кладовищі в Сарагосі пошуки захороненої недавно ампутованої ноги не принесли жодних результатів – ніяких слідів від похованої ноги в її «могилі» не було.

Звістка про чудо швидко поширилась околицею. Люди масово приходили до бідної домівки Пеллісерів, голосно прославляли Божу Матір та Ісуса за велике чудо, разом молилися. Всі прибулі відчували дивний «небесний» запах, що наповнював будинок протягом кількох днів.

Вранці наступного дня сюди прибув парафіяльний священик о. Герреро (Herrero) разом із бурґомістром, а також представники місцевої влади та хірурги, які обмацували ногу, щоб офіційно підтвердити, що все, що сталося, дійсно є правдою.

А вже 30 березня, тобто наступного дня після чуда, суддя першої інстанції Мартін Кореллано (Martin Corellano), що був відповідальним за громадський порядок в Каланді, склав перший офіційний документ, що стосувався надзвичайної події. А через три дні в будинку Пеллісерів представники церковних і державних властей, у присутності лікаря й нотаріуса, написали протокол, ствердивши його підписами десяти свідків, в якому говорилося про «Боже втручання».

Оздоровленого чоловіка урочисто провели до місцевої церкви, щоб усі жителі Каланди побачили його двоногим, хоча ще кілька днів тому бачили його з однією ногою. У церкві Міґель Хуан спершу пішов до сповіді, а потім разом з усіма жителями Каланди був учасником урочистої подячної Літурґії.

25 квітня 1640 року Міґель Хуан разом з батьками відправився до сарагоської святині, щоб подякувати Богородиці за чудо повернення ноги. Всі жителі Сарагоси чудово пам’ятали одноногого жебрака, що ще недавно просив милостиню при вході до базиліки. Можна уявити їхнє здивування, коли вони побачили його зціленим і з обома ногами. Але справжній шок чекав на хірурга, професора Естанґа, який особисто ампутував ногу і потім два роки робив перев’язки. Тепер він міг переконатися, що відрізана нога повернулася до життя абсолютно незрозумілим для медицини шляхом. Такий самий шок пережили й асистенти професора і весь медперсонал, побачивши Міґеля з обома ногами. Офіційне визнання «El milagro de los milagros»

Слід зазначити, що 8 травня 1640 р. представники державної влади в Сарагосі ініціювали початок судового процесу з метою з’ясування всіх фактів, пов’язаних з чудом із Каланди, яке назвали «чудом із чудес» («el milagro de los milagros»). Для цього міська рада призначила двох відомих професорів і генерального прокурора короля Філіпа IV. Це був публічний процес, в якому дотримувалися всіх юридичних правил. Наш сучасник, історик Леонардо Айна Навал (Leonardo Aina Naval), який багато років вивчав акти цього процесу, вважає, що він був «прикладом серйозного ставлення до справи, точності та юридичної дисципліни».

Отож, ми маємо справу з документами найвищого рівня достовірності.

У процесі брали участь 10 членів судової колеґії. Були вислухані свідчення 24 свідків, при цьому був присутній сам архиєпископ Педро Апаолаза Рамірез (Pedro Apaolaza Ramirez), а також 10 богословів та юристів. Свідки, якими були жителі Сарагоси, а також Каланди та сусідніх сіл, були поділені на п’ять груп: 1) лікарі та медперсонал; 2) родичі та сусіди; 3) місцева влада; 4) священики; 5) інші. Кожен свідок бачив Міґеля Хуана, що стояв з відкритими до колін ногами. З актів процесу випливає, що факт чудесного повернення на місце ампутованої ноги був настільки очевидним і незаперечним, що жодного разу ніхто не висловив якихось сумнівів.

Після одинадцяти місяців роботи судової колеґії 27 квітня 1641 р. архиєпископ Сарагоси видав декрет, в якому стверджувалось, що повернення ампутованої ноги Міґелю Хуану могло статися тільки і виключно завдяки чудесному Божому втручанню. Таким чином, всіма жителями Сарагоси, Каланди та околиць, а також державними і церковними властями, було підтверджено одне з найбільш приголомшливих чудес в історії людства.

Перша книга про це чудо вийшла в 1641 році. Вона була присвячена королю Карлу IV й отримала дозвіл церковної влади (imprimatur). Кастільською мовою її написав чернець ордену кармелітів босих Херонімо де Сан Хосе (Jeronimo de San Jose) і включив до неї зміст усіх актів процесу.

Через рік, і теж з дозволу Церкви (nihil obstat), з’явилася ще одна книга на цю тему. Її автором став німецький лікар Петер Нойрат (Peter Neurath). У ній були додані слова єзуїтського ченця Хероміна Бриза, який написав: «За наказом достойного о. Ґабріеля де Алдама, головного віце-короля в Мадриді, я вивчив книгу доктора Нойрата про чудо Пресвятої Діви з Пілар, якого досі не бачено і про яке не чувано від віків, але правду про яке я особисто засвідчую, тому що я особисто був знайомий з молодим чоловіком без ноги, котрий просив милостиню біля дверей храму в Сарагосі, і якого пізніше я зустрів на прийомі у Короля, нашого Пана, вже з двома ногами, і сам бачив, як він ходив. Бачив я і шрам, який Пресвята Діва залишила в місці ампутації як достовірний знак, що нога була відрізана; і не тільки я, але бачили це і всі отці Товариства Ісусового з Королівської Колеґії в Мадриді. Я познайомився також з батьками оздоровленого і з хірургом, який відтяв ногу».

Убогу спальню, в якій сталося чудо, відразу ж переоблаштували в каплицю, а згодом на місці, де стояв будинок Пеллісерів, було зведено велику церкву з високою дзвіницею. Це було ініціативою всіх жителів Каланди, які у такий спосіб хотіли висловити свою подяку Богові і Пресвятій Богородиці.

До сьогодні щороку 29 березня жителі Каланди святкують велике свято, яке нагадує про чудесну подію 1640 року, а Апостольський Престол на цей день затвердив спеціальну літурґійну формулу разом з духовними привілеями та індульґенціями.

На прийомі у короля

Чудо зцілення відрізаної ноги стало відомим фактом у всій Іспанії. Про нього повідомили також королю Філіпу IV. Коли було закінчено процес та оголошено його офіційний результат, який підтверджував справжність чуда, в жовтні 1641 року іспанський король запросив оздоровленого до себе на аудієнцію. Учасниками цього прийняття був увесь королівський дипломатичний корпус, включно з англійським послом лордом Хоптоном (Hopton). Останній вислав англійському королю Карлу I докладний рапорт про цю незвичайну аудієнцію (текст рапорту зберігся до сьогодні). Король Карл I, який одночасно був і главою Англіканської Церкви, був настільки переконаний у достовірності чуда, що вступив навіть в суперечку з англіканськими богословами, які вважали, що в Католицькій Церкві жодне чудо відбутися не може.

Аудієнція у короля Філіпа IV відбувалася таким чином. Оздоровленого Міґеля Хуана супроводжували перший нотаріус Арагонії та головний архидиякон єпископської капітули. Кожен з них по черзі повідомив королю про чудо. Вислухавши їхні свідчення, король заплакав і сказав, що перед обличчям таких фактів немає сенсу дискутувати й вишукувати докази, а просто треба з радістю прийняти Тайну і пошанувати її. Він устав з трону і, підійшовши до оздоровленого, встав перед ним на коліна. Відтак звелів йому відкрити праву ногу і поцілував її в місці, де вона була відрізана, а згодом чудесним чином «приєднана» на властиве місце. Це була зворушлива церемонія, коли володар світової імперії, король Філіп IV, на колінах цілував ногу своєму підданому – убогому та безграмотному.

Нещодавно знайдені в сарагоському архіві документи говорять про те, що Міґеля Пеллісера згодом було прийнято на роботу в храм Пілар. Він був калікатором, тобто помічником органіста, який наповнював міхи повітрям. Крім того, він відповідав за те, щоб у лампадах в Чудесній Каплиці завжди була олива.

День смерті Міґеля нам відомий завдяки запису в книзі зарплат: він покинув цей світ і відійшов до нашого Господа в день Богоматері Пілар, 12 жовтня 1654 року.

Висновок

У своїй книзі Вітторіо Мессорі пише: «Той, хто відкидає істину про подію, що сталася в Каланді того березневого вечора Страсного Тижня 1640 року, мав би піддати сумніву всю історію людства разом з її незаперечними фактами. (...)

«Випадок Пеллісера» – це подія, яку кожен дослідник може і повинен визнати «незаперечно достовірною» і «безумовно історичною», хіба що сам відмовиться від об’єктивності своєї професії в ім’я упередження або якоїсь ідеології. У словах, написаних архиєпископом Сарагоси при підбитті підсумку цього процесу, цей факт виглядає настільки ж простим, як і неймовірним: ...як показав процес, вищевказаного Міґеля Хуана бачили спершу без однієї ноги, а опісля – з ногою; так що невідомо, як можна в цьому сумніватися. Ось і все».

Моментальне зцілення ампутованої ноги Міґеля Хуана Пеллісера було спектакулярною маніфестацією Божої сили і влади, нечуваним чудом в історії людства. Ця подія є знаком, який спростовує іронічні закиди атеїстів, що, мовляв, ніколи не відбувалося «повернення» ампутованих органів. Цей незаперечний факт в точності відповідає тому, чого вимагав Вольтер і йому подібні атеїсти: зцілення, відразу ж підтверджене нотаріусом і, після допиту відповідних свідків, потверджене під присягою. Ернст Ренан, агностик і запеклий противник християнства, писав, що для спростування атеїзму достатньо було б хоча б одного достовірного чуда. На жаль, у своєму невігластві він був упевнений, що в історії жодне таке чудо не сталося.

Чудо з Каланди підтверджує, що в Бога немає нічого неможливого. Воно виявляє не якогось абстрактного Бога, а безпосередньо Божественну Особистість Ісуса Христа і Бога, у Трійці Святій єдиного. Це чудо є божественним підтвердженням учення Католицької Церкви та її Таїнств, її традиції, почестей, що віддаються Пресвятій Діві Марії, і силі Її заступництва. «Марія зробила тут те, чого не зробила ні в одному іншому народі» – саме так співають віруючі в Каланді та Сарагосі щороку під час свята «Milagro» («чудо»).

Чудо з Каланди змушує нас замислитися і повірити у воскресіння нашого тіла після смерті. Нога, яка через гангрену гнила живцем, а потім була відрізана і закопана на кладовищі, через 29 місяців повернулася до життя завдяки Божому втручанню. Цей факт підтверджує і зміцнює нашу віру у воскресіння мертвих, і ми повинні бути впевненими, що те ж саме станеться з тілом кожної людини в день Останнього Суду.

о. Мечислав Петровскі

З російської переклав та опрацював

о. Іван Галімурка

Джерело:Блог отця Івана Галімурки

Залиште коментар!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

(Щоб коментувати анонімно, введіть ім'я і символи внизу).Анонімні Коментарі буде опубліковано після перевірки.
Зареєструйтесь тут, щоб отримати відповідь на e-mail. Як реєструватися читайте тут

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(Обов'язково)