Якось, звертаючись до випускників школи Портледж, що у США, головний хірург шпиталю Колумбійського університету назвав чотири основні причини, що призводять до загибелі серед молоді. В один ряд він поставив керування автомобілем під дією алкоголю або наркотиків, їзду без ременів безпеки, ожиріння і... татуювання.
І якщо перші три не спричинили ніякої реакції в залі і були зрозумілі кожному, то після того, як він назвав четверту причину, в залі пролунав легкий шум. Відтак лікар промовив: «Не дивуйтеся, татуювання – це ваш VIP квиток в смерть».
Воно, звичайно, перебільшено, а, можливо, й – ні. Усе є відносним… Отож:Коли ми беремо в руки будь-який документ, то, щоб упевнитися в його автентичності та ким він виданий, ми завжди шукаємо печатку, яка точно назве нам того, ким був завірений даний документ. Татуювання в історії людства грало роль цієї самої печатки.
Татуювання визначало, до якого племені належить індіанець і яке положення в цьому племені він займає.
Татуювання визначало номер бараку, до якого приписаний в'язень концтабору, а також номер його особової справи.
Татуювання визначало приналежність до злодійського світу і, для знаючої людини, розповідало всю кримінальну історію власника набитих малюнків.
Безперечно, що й сьогоднішні татуювання красномовно розповідають про те, які пристрасті приваблюють тих людей, що прикрасили своє тіло різнокольоровими малюнками.
Доволі часто людина, не розуміючи до кінця своєї дії, вирішує нанести на своє тіло малюнок, який, як їй здається, прикрасить її, зробить її більш привабливою, чи додасть їй сили. А що ж насправді? А насправді людина, ведена своєю гріховністю, демонструє до яких пристрастей вона найбільше схильна: можливо це гординя, можливо – бажання слави, можливо – захланність, можливо – заздрість тощо. Слідом за одним татуюванням з'являється друге, третє, і усі наступні стають що раз витонченішими і ексклюзивнішими, а відтак все більш свідчать про подальше гріховне падіння і вірне служіння тілесній похоті і шкідливим звичкам. Відтак, інколи спостерігаємо, як окремі люди стають наче суцільним ієрогліфом, настільки щільно розмальоване їхнє тіло.
Мимо того, є чимало й практикуючих християн, котрі нанесли на своє тіло малюнки й написи релігійного характеру. Вони зробили це свідомо, бо вважають, що у той спосіб глибше виявляють свою віру, або чіткіше демонструють свої чесноти, чи фіксують пам’ять про дорогих осіб чи якісь пам’ятні події тощо. Як священик, гадаю, що правдиво віруюча людина Бога повинна носити у своєму серці і жодні інші докази тут недоречні. Однак, як кажуть: кожному – своє…Господь помер на хресті за спасіння кожної людської душі. Він помер також і за спасіння людини з татуюванням. Неодноразово доводилося бачити і спілкуватися з людьми, котрі у житті наробили багато серйозних помилок, котрі мали багато поважних упадків, котрі вчинили чимало непотрібних промахів тощо. Після усього, вони прийшли до Бога з покаянням, з перепрошенням, зі сльозами. І, мабуть, невипадково. Вони, очевидно, почули голос Спасителя: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт.11,28) і прийшли. І переважно усі, що мали на своєму тілі якесь татуювання, у якийсь спосіб намагалися його приховати… Тож, чи варто робити, щоб потім соромитись?
Джерело :Блог отця Івана Галімурки
.jpg)
