Храм Свв.Ольги і Єлизавети
Українська Греко-Католицька Церква, м.Львів, пл.Кропивницького 1, тел. (032)2334073, email: [email protected]
"Хто принижується і применшується, тому Господь дарує здобуття великої мудрости, хто ж сам себе вважає премудрим, той відпадає від Божої премудрости." (Св.Ісаак Сирійський)

Неділя Митаря і Фарисея.

Переглядів: 2428Коментарі: 0
Проповіді

Роздуми навіяні у неділю Митаря і Фарисея.

Темно. Ніч. Де-не-де кидають тьмяне ліниве світло поодинокі вуличні ліхтарі. Швидко проходячи порожніми вулицями, поспішаючи додому, встигаєш чути лише звук власного поступу і зауважуєш, як під ногами сірою мишею шмигає пожовкле осіннє листя. Декілька днів поспіль температура повітря так знижувалася, що люди, не встигаючи до неї призвичаїтися, воліють радше сидіти по хатах та грітись коло печей, аніж гуляти сумними вечірніми вулицями. Час від часу чути шум вітру - одинокого господаря порожнього перемерзлого Львова. А ще зовсім недавно тут, коло «Одеси», вешталися закохані, ушивалися пацани, під'їжджали «оутлендери», вивантажуючи зі своїх порожнин всякий непотріб, що голосно лаявся. З їх лексикону можна без гріху повторити лише два слова «тіпа» і «карочє», решта - всяка погань. Фарисеї. Всі фарисеї. Весь світ здурнів. Бруду і лукавства на кожному кроці, як лайна на тротуарі. Встигай обминати. Вигулюють собак, а ті «роблять», де їх притисне. У хатах люди пильнують, там «євро», ламінат і килимки, а на вулицях «роби» скільки хочеш. І ті фарисеї. Заводять собак, цяцькаються з ними як з малими дітьми: купають, щеплять, стрижуть, парують, а власних дітей не хочуть мати. Кажуть - клопіт. Фарисеї. Та й у лікарнях фарисеї фарисеям аборти роблять, кажуть - треба жити. Самі як пацюки масні живуть, а хтось мусить за їх хліб з ковбасою життям відплачувати. От фарисеї. А ще сміються з Ющенка, бо він хоче демографічну революцію зробити. І Юлька та й усі решта - рафіновані фарисеї. Людям «лапшу» вішають - ми за народ, за справедливість. Он Симоненко, з його чисто фарисейською манерою говорити: «ми, камуністи...» і так далі. Казав би вже краще той колабарціоніст чи політичний ексгібіціоніст не «ми, камуністи», а «ми, фарісєї...». Та й той Ющенко, добре подумати, - теж фарисей. Можна мати багато дітей, коли ти президент, а коли ти простий смертний, чим їх нагодувати? У що одягнути? У школі хабара мусиш дати, бо й там фарисеї. В інститут не поступиш - фарисеї засіли. Поступиш, плати «бабки» за залік, за іспит, за всяку всячину плати й плати. Закінчив вуз, плати «бабки», щоб влаштуватися кудись на роботу. Прийдеш «пустий» - немає роботи, натякнеш, мовляв, тепер задурно крихти хліба ніхто не дасть, раз - і вже каже ніби щось можна знайти. От фарисеюки! Світ здурнів. Йдеш і думаєш: ніхто нікого не боїться - ні Бога, ні дідька лисого. Колись партії боялись, а тепер «зеки» при владі. Чого від неї можна чекати? Що одні безбожники, що другі, що ліві, що праві, що нейтральні, що ліберали, що радикали, що федерали. На вулицях треба шибениці ставити, а не хрести. Люди перестали прислухатися до любові, їм треба жорстокості. Хіба це не фарисейство?

У голові ще роїлись думки, коли раптом хтось крикнув, наче мечем прорізав: «Фарисей!» Овва, комусь не спиться! Та в таку зимну ніч, хто ще може не спати? Ну, я йду собі, повертаюсь до дому. Змучений, змерзлий. А навкруги нікого. Дивлюся навколо, - таки пусто. Може то вітер якось так засвистів в подерту водостічну трубу, яку фарисеї з ЖЕКу вчасно не замінили, а звук видався наче людський. Бо хто ще і до кого, коли я - сам, один, одинокий подорожній. Та навіть коли хто і сказав «фарисей», що я до того маю? Хто-хто, а я таки не фарисей. Абортів не роблю, собак не вигулюю, труб не міняю, в інституті не працюю, політикою не займаюсь, до партій не належу, в барах не сиджу, на «оутлендері» не їжджу, не палю, не зловживаю, до чужих жінок не ходжу. Ні у кого нічого не вкрав, нікому ніщо не спалив, до ворожок не ходив, Богом не клявся, батьків шанував, розпустою не займався, вульгарно не висловлююсь, не те що та «фарисейська» молодь. Чого б я мав бути фарисеєм? Я нормальна людина, живу собі тихо й спокійно. Я і не «митар». Як би мене хтось в очі назвав «фарисеєм», міг би спокійно вліпити йому пару разів. Я ним не є і не буду ніколи.

Може колись і був. Але давно. Тепер вже всього й не пам'ятаю. Так, дійсно, колись я палив, любив заглянути в чарку. Було таке, коли вчився, з пацанами з пар утікали. У Стрийському парку пива як напились, потім в озері лебедів лапали. Тепер смішно, але зараз такого давно вже не буває. Батько приходив в інститут, стидно було. Що було, то загуло. Вже й батька немає, та й інститут кинув. Вчитися не хотів, від батьків заробив добряче, а тут ще й закохався. Всяке було. Але який я фарисей? То таки вітер.

В голові хробак заворушився, тільки-но згадалася «безшабашна» молодість. Коли б можна було повернути життя назад! Жаль, повернути не можна. Є речі, за які дуже соромно. Я про них нікому й не скажу. Дещо смішить - згадую зі сміхом, а дещо лякає. Мороз проймає, наче стою голий.

 

Я покаявся, покинув гріх. Тепер може й грішу, але вже не так. До минулого не повернуся. Навіть коли б закон дозволяв грішити, щось внутрішнє не дозволить. Як отим всім «фарисеям» не хочеться так, як я, покаятись, перестати грішити? Як було б добре у світі, коли б не було лицемірства, розпусти. Нехай би Бог повиселяв їх десь звідси. Хай там собі грішать, як так хочуть. А то біля них скільки людей мучиться. Яку ті грішники користь приносять? Чого то Господь їм все терпить? Я б не терпів. Зібрав би всіх разом: убивців, розпусників, лихословів, шахраїв, ворожбитів, хабарників, злодюг - всіх тих фарисеїв лицемірних, тих побілених гробів, тих демагогів від політики й релігії, тих лукавих пройдисвітів, - та й на іншу планету запустив, хай чесним людям жити не заважають. Прости мене, Господи, може й грішу, бо знаю: Ти всіх любиш, але більше неможливо серед того фарисейства жити. Хочеш прощай їм, хочеш - ні, але я маю зло в душі, щось аж в грудях пече від того беззаконня. Прости, Господи, прости, Господи, прости, Господи.

Так і дійшов до своєї оселі. Думки різні ще довго спати не дадуть. А завтра знову вставати. Мусиш іти далі тим фарисеям на роботі низько вклонятись, бо від них залежиш. Що за життя?!

Закриваю хвіртку, і в той час знову голос мов проскрипів по душі: «Фарисей!». Е, подумав, треба змастити її.

о. Орест МОКРИК