о. Володимир Сайчук
П'ЯТА ПРОПОВІДЬ
"Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа" (Лк. 1, 45).
Пречиста Діва Марія стала Божою Матір'ю бо "... зглянувся (Господь) на покору слугині своєї". Так, то "покора учинила, що ти Бога породила" співаємо в побожній пісні на честь Марії. Але не тільки покора. Бо ото з уст святої Єлисавети довідуємся про ще одну з чудових чеснот, що прикрашають Пречисту Дівицю: "Щаслива та, що повірила...".
І роздумуючи про покору і убогість Марії, мусимо сьогодні збагнути ту велику чесноту її віри. Бо без осмислення віри Марії і віри нашої, не зможемо вповні збагнути таємниці її заступництва і покрову над нами, не зможемо вповні збагнути любов і милосердя до потребуючих наших ближніх.
Якщо задамо собі питання, звідки бере початок зло на землі, то відповідь буде: від невірства. Переконаймося самі.
Непомильне слово Боже в раю за споживання забороненого овочу наклало кару смерті: "З дерева пізнання добра і зла не їстимеш плоду, бо смертю помреш" (Буття 2, 17).
Тимчасом плід заборонений був такий гарний, спокусливий, що навіть не здавався небезпечним. Вистарчило тільки голосу спокусника — диявола і Єва втратила віру в Боже слово. Таким чином був сповнений перший гріх. І був то гріх невіри і тому з певністю можна сказати, що всяке зло і нещастя випливає з невірства. І навпаки, всяке благословення і спасіння на землі випливає з віри, і то віри Пречистої Діви Марії. Як же ж це зрозуміти? Дух Святий, устами Святої Єлисавети, пояснює втілення Божого слова і спасіння грішного людства через Марію: "Щаслива та, що повірила...".
Якою ж була та віра у Марії, і яка має бути наша віра?
Віра, це чеснота, влита в серце людське, за допомогою якої приймаємо беззастережно за правду все, що нам Бог об'явив. І то не тільки тому, що ту правду розуміємо, але тому, що правду цю говорить нам Сам Бог, який ніколи і ні в чому не може помилитися. І віра та складається ніби з двох елементів: божого і людського. З Божої сторони віра є надприродною силою, яку уділяє нам Святий Дух. І без тої надприродної сили неможливо було б зовсім щось вірити. Подібно як без розуму неможливо було би думати. Так само, як дав нам Бог розум, щоб могли ми думати, так дав нам і віру, щоб ми, як християни могли вірити.
Отож віра є фундаментом надприроднього життя в нашій душі. А то надприродне життя наше можемо порівняти з деревом: коріння — то є віра, освячуюча ласка Божа є стовбур, а життя вічне і спасіння наше — то гілки і листочки на дереві. І як жоден листочок не зможе розвиватися на дереві, якщо нема коріння, так само всяке діло добре без віри не заслуговує на життя вічне. "Хто увірує і охреститься" — каже Христос — той спасеться; а хто не увірує буде осуджений" (Мр 16. 16).
І ту Божу силу віри мусимо в собі розвивати. Тому то кажемо, що віра має так само і людський елемент. Через покірну і беззастережну віру піддаємося під Авторитет Божий, тим самим прославляючи Бога.
Якщо віримо знайомій людині на слово, бо уповаємо на її порядність і правдомовність, то робимо для неї велику приємність. Так само віра наша в Боже слово є упованням на його безмежну святість і мудрість, і є найціннішим даром, найкращою офірою, яку можемо для Нього зложити.
І віру таку, в найвищім ступені мала Пречиста Діва Марія. Вдумаймося лише, Браття і Сестри, якою сильною була віра Марії.
Жодному розумному сотворінню на Землі не об'явив Бог таких високих і трудних таємниць як їй, Марії. Ангел Гав-риїл відкриває перед Нею цілий ряд таємниць і чудес, які стали великим випробуванням для її віри.
Вперше на цьому світі в убогій хатині в Назареті перед Марією повстала таємниця Пресвятої Трійці. Перед приходом Христа люди не мали жодного поняття, що Бог є в трьох особах. А тут Ангел виразно окреслює Бога Отця, який його посилає, особу Божого Сина, якого має породити Марія, і особу Святого Духа, що зійде на неї і отінить її.
Ангел відкриває коротко перед Нею: що Предвічне Слово стане тілом, що Бог як людина з'явиться на землі, що вона з покликання Божого стане його матір'ю, що це материнство не нарушить її дівицтва, що благословенний плід її лона вступить на трон царя Давида, а його царству не буде кінця.
Хто ж би мав таку сильну віру, щоби все це збагнути? А говорить до Неї Ангел якнайпростіше, причому не робить жодного чуда на підтвердження своїх слів.
І мимо того Пречиста Діва вірить, вірить від першої хвилини, вірить цілком. Одне лише питання задає: "Як воно станеться, коли я не знаю мужа?" (Лк. 1, 34). І задає то питання не тому, що не вірить, а тому, що турбується про чесноту свого дівицтва. Не домагається доказів і знаків, не прагне чудес, а вірить так охоче, що віра та Небеса відкриває і впроваджує Божого Сина до її лона.
Дорогі в Христі! Віра у все те, що відразу повірила Пречиста Діва, є і нашим обов'язком. Будьмо згідні з тим, що нам все таки легше є повірити, бо маємо об'явлення Боже через Святу Євангелію і святу Церкву. А якою є наша віра? Щораз то більше душ у наших часах, яким та віра здається дуже тяжкою, а часом неможливою.
Звідки ж береться недовіра, а часом і повне невірство в Бога і його об'явлення?
А причина є не в тому, що віри своєї не можемо вповні зрозуміти. Бо ж віримо в тисячі тисяч різних дрібниць світових без жодного труду, хоч їх не бачили і не розуміємо.
А причина є в тому, що людина, віддаючись грішним пристрастям, стає їх рабом, падає так глибоко, що цілком запродує себе гріхові, а волю свою сковує гріхами, немов кайданами, так що в серці для віри немає місця. І віра та стає неви-носимим тягарем.
Для людини, що старається жити побожно, віра є ангелом потіхи, для невільника гріха і пристрасті, віра є Ангелом Божої пімсти і муки сумління. Бо той, хто любить гріх, шукає собі в ньому оправдання. А щоби звільнитися від муки совісті, а не від гріха, старається чимскоріш позбутися своєї віри.
Така і не інакша є причина, що родить невірство. Тому гаслом диявола у нинішньому світі є: "Якщо хочеш молодь позбавити віри, треба відібрати їй мораль, знищити чистоту і невинність, бо молодь неморальна з певністю в короткім часі стає невіруюча".
Відкриймо очі сьогодні! Хіба не так працює диявол у світі? Кругом показує насильство, пропагує безвстидність, споює і напихає наркотиками молодь, щоб знищити віру. Бо, власне, молодь, то є майбутнє народу, майбутнє Церкви і суспільства в цілому. Не буде молоді побожної і віруючої — не буде майбутнього.
Дорогі в Христі! Плекаймо віру і мораль християнську в наших родинах, школах і всюди де тільки можемо. Не зневі-рюймося самі, як бачимо навкруги безбожність і моральний занепад, а борімося з ним. А надією нашою і заступництвом нехай повсякчасно буде Богородиця Марія, щаслива та, що повірила. З її поміччю і заступництвом зможемо здолати любе невірство — Амінь.
До теми:
- Велику покору і вірність Богові виявив єпископ Лупе з італійського міста Треви під час навали гунів, під проводом царя Атілли. Він, бачачи, що від ворога не має рятунку, сам один вийшов на зустріч Атіллі. Здивований сміливістю єпископа, цар гунів суворо запитав: "Чи знаєш ти хто я? Бич Бога месника, виконуючий Його Волю" "А я,— покірно, але відважно відповів єпископ, — вовк (Лупа — у перекладі з латинського вовк ), благодаттю Христовою поставлений на охорону Його овець. Збережи, о царю, цих бідних овець і вбий, якщо бажаєш, одного пастиря!" Ця покірна і мудра відповідь вразила кам'яне серце царя Атілли. Він минув місто, не вбивши жодного чоловіка.
- Батько з сином ходять по горах, досліджують печери. Знаходять одну з них. Батько опускається на шнурах у печеру. Вхід в неї виявляється досить не глибокий. Батько говорить сину: "Кидай рюкзак і стрибай у печеру. Я піймаю тебе". Юнак боїться. Бо йому потрібно стрибнути у темноту, зробити крок у невідоме. Він говорить: "Тату, я тебе не бачу". "Але я тебе бачу. Стрибай. Я піймаю",— відповідає тато. Розум юнака не хоче повірити у щасливий стрибок. Ним хитають сумніви. Адже це не логічно і не раціонально стрибати у темноту. Тут потрібна віра. І юнак стрибає, бо він сильно довіряє своєму батькові.
Віра — це усвідомлення речей невидимих, тих, у які нашому розуму повірити важко.
.jpg)
